Я зайшов у Dying Light: The Beast без жодних очікувань. Це моя перша гра в серії, тому я не порівнянюю чи ностальгую. Просто хотів спробувати щось нове — добротний екшен, щоб зануритись у світ, де паркур, кров і зомбі змішані у правильній пропорції. І, чесно кажучи, отримав більше, ніж очікував. Перше, що мене збентежило, — це система збереження. Вона дивна. Часом я реально не розумів, збереглась моя дія чи ні. Ти проходиш якийсь момент, виходиш із гри, потім повертаєшся — і стоїш, дивишся на екран, намагаючись вгадати: “Ну, і що тепер? Це збереглося чи доведеться лутати те все ще раз?” Невелика річ, але в грі з таким рівнем деталізації хотілося б більшої прозорості, чи, можливо, я не розібрався? А от сама графіка — супер. Деталізація, атмосфера — усе зроблено з душею. Оптимізація достатньо гарна: лише кілька разів були просідання FPS у деяких сценах, але загалом усе працювало стабільно. Зі сторони сюжету гра не викликає захвату. Історія тут, чесно, досить банальна. Не погана, але не більше. Є гарні сцени, є моменти, які справді чіпляють, але загалом сюжет не той елемент, через який хочеться радити гру. Зате побічні завдання приємно здивували: вони цікаві, атмосферні й іноді навіть глибші, ніж основна історія. Саме завдяки ним я почав відчувати цей світ, а не через головну сюжетну лінію. Те ж стосується додаткових активностей по типу знайти схованку, де вдало комбінується загадка і сюжет. Геймплей, зізнаюсь, спочатку здався непростим. Але щойно ти “входиш у ритм”, починаєш отримувати задоволення. Розумію, дивне порівняння, але я б сказав що це щось середнє між Doom і Tomb Raider — гарний темп, динаміка, паркур і ближній бій і усе це досить гармонійно. Гра не тримає за руку, не пояснює кожну дрібницю, але в цьому її кайф: вона дає простір навчатися, експериментувати і, зрештою, відчути себе реально крутим виживальником. Порадувала велика кількість цікавих механік зброї. Прогресія тут повільна, і це не мінус — просто факт. Розвиток персонажа не летить уперед, але водночас не відчувається нудно. Навпаки, це приємний, поступовий процес, коли кожне поліпшення сприймається як нагорода. Після п’ятдесяти годин гри я все ще не втомився — і це найкращий показник темпу. Ріст персонажа відчувається поступово, і нема такого що ти стаєш в 2 рази сильнішим після кожного рівня. Окремо варто згадати загадки — дрібниця, але дуже приємна. Вони не складні, але продумані, і головне — не повторюються. Це не просто “вставка для галочки”, а справжні маленькі перерви між боями, які створюють відчуття живого, продуманого світу. Катсцени тут не рівня кіно, але їх реально приємно дивитись. Крафт мені зайшов. Кожен предмет, кожна зброя має свою “вагу” й характер. Це не просто набір предметів з різними цифрами у стовпчику урону — ти реально відчуваєш різницю між ними. Система проста, але функціональна, без зайвої мороки. Вона дає відчуття контролю, і це завжди плюс. Крафтити хотілося, і це було цікаво. Єдиний елемент, який не зачепив узагалі, — музика. Вона не погана, але й зовсім не запам’ятовується. Саундтрек існує десь там, виконує мінімум роботи і не більше. Складається враження, що його зробили просто для галочки. Не дратує, але й не додає майже нічого. Боси, навпаки, візуально виглядають чудово, проте відчуття від боїв із ними не завжди різноманітні. Десь 90% їхніх прийомів повторюються, але загальна постановка і дрібні деталі все ж рятують ситуацію. Хотілось би більше унікальності, але це не те, що псує гру. І найприємніше — сам світ. Він не гігантський, але дуже живий. Деталізація, атмосфера, дрібниці — все це створює бажання досліджувати. Ти не просто біжиш за маркерами на мапі, а реально хочеш заглянути у кожен закуток, знайти щось нове, дослідити. І це, мабуть, один із головних плюсів гри. Підсумовуючи: Dying Light: The Beast — не шедевр, який змінить індустрію, але це дуже якісний, і гарно зроблений продукт. У нього чудова графіка, затягуючий геймплей, приємний крафт і світ, який хочеться досліджувати. Так, є свої мінуси — дивна система збереження, середня музика, банальний сюжет і не надто різноманітні боси — але все інше добре зроблено, і негативні моменти відходять на другий план. Моя оцінка — 8,5 із 10. Це гра, яку не треба переоцінювати, але точно варто спробувати. Вона не претендує на геніальність, але я провів час з задоволенням.

Досить гарна, медитативна гра. Для новачків вона досить лояльна, і це добре. Має цілі в грі, що допомагає як розібратися, так і краще познайомитися з більшістю механік. Новачку в містобудівельних стратегіях зайде дуже добре. Для тих хто частіше грає в містобудівні стратегії - тут знайдете сетинг вікінгів, і окрім стандартного будівництва є воєнна складова, що досить непогано. В цілому, гарна гра, але якщо у вас є той же Манор Лордс то окрім сетінгу вікінгів - гра не запропонує вам нічого такого. З Островом порівнювати не варто, бо це гра значно менше про економіку - і значно більше про рейди і вікінгового сетінгу. Рекомендую, хоча української локалізації нема.